РІВНІСТЬ ЯК ОДНА З ЦІННОСТЕЙ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

У статті проаналізовано поняття дискримінації та недискримінації, рівності прав людини. Розглядаються різні підходи до визначення терміну «дискримінація». Виокремлено основні види дискримінації та її основні форми а саме: правову та законодавчу. Доводиться, що дискримінація це складний, неоднозначний феномен. Визначено проблему рівності людей в суспільстві та перспективу подолання проблеми дискримінації в майбутньому.

Ключові слова: дискримінація, недискримінація, рівність, нормативно-правові акти.

 Актуальність. Актуальність обраної теми виявляється в тому, що й на даний момент ми всі проживаємо у середовищі де дискримінація є досить поширеним явищем. Також  вже багато хто з нас уже знайомий з цією проблемою. Проблема дискримінації в сучасному українському суспільстві є однією із самих гострих соціальних проблем. Обмеження людей в правах за різними ознаками: статтю, віком, расою, родинним станом, сексуальною орієнтацію тощо  –  є досить поширеним явищем.

Найбільш актуальною є дискримінація українців за віком та дискримінація людей-інвалідів. Ще невелика кількість населення відмічали що, в Україні досить поширеною є дискримінація за майновим станом. Усунення проблеми дискримінації може стати поштовхом до створення новітнього суспільства з більш гуманними поглядами на життя.

Загалом наявність проблеми дискримінації в українському суспільстві зазначили більшість громадянин України.

Разом з тим, багато людей не вважають що дискримінація є проблемою в українському суспільстві.

Виклад основного матеріалу.

Дискримінація – будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що забороняє або зменшує рівне здійснення прав в суспільстві. [4, с. 10]. Поняття охоплює виключення або обмеження можливостей для членів певної групи відносно можливостей інших груп.  Причини можуть бути різні: стать, вік, раса, соціальне положення і так далі.

Існуючі види дискримінації можуть поділятись на два типи: пряму та непряму дискримінацію.

 Пряма дискримінація – є цілеспрямованою, відкритою дискримінацією однієї особи або групи осіб, прикладом може слугувати відмова патенту при вступі на посаду за результатами співбесіди на підставі його ж приналежності до будь-якої етнічної групи, яка не є популярною.

Непряма дискримінація – в цьому випадку в результаті встановлення  нейтральних правил певні групи людей виявляються порушені. Її прикладом  може слугувати встановлення мінімального зростання, який є необхідним для працевлаштування. Найпоширенішою є виправдана міра, але не потрібно забувати також про встановлення даного критерію для осіб які працюють у офісних приміщеннях. У такому випадку зростання для роботи не матиме різниці, але чоловіки стануть у більшості випадків  підходящими кандидатами, а от жінкам в такому випадку буде набагато важче працевлаштуватися.

Отже, взявши до уваги все вище сказане, можемо зробити висновок, що для дискримінації властиві такі риси: відмінне ставлення, яке створюється на певних ознаках, його протиправний характер, відсутність об’єктивного та розумного обґрунтування мети і результатів відповідного заходу, негативний характер різного ставлення, результатом якого є посягання на рівність.

Також існує  багато підходів до проблеми дискримінації:

Наприклад, С. Погребняк вважає, що суть дискримінації у відхилені від певних стандартів загальної рівності людей, наданні суб’єктам різного рівня захисту з боку державних правоохоронних органів запровадження різних прав та обов’язків за ознаками кольору шкіри, раси, мови, статі, релігії, політичних та якихось інших переконань, майнового та інших станів, етнічного та соціального походження людей.  [1, с. 24].

А І. Кресіна поняття дискримінації визначає як будь-яку форму підпорядкування або негативного відношення до окремої особи або групи осіб, заснованої на не сприйнятих характеристиках.

Дискримінація означає виняток або перевагу, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав [2, с. 5].

Потрібно вміти  відрізняти дискримінацію від недискримінації. Принцип недискримінації означає заборону відмінного не обґрунтованого ставлення до осіб які знаходяться в однаковій ситуації, чи однакового підходу до осіб які перебувають в різних ситуаціях. У багатьох випадках дискримінація може призвести до обмеження або до не можливості здійснювати права та свободи усіма людьми на рівних підставах, в такому випадку її заборону потрібно розглядати як один із шляхів забезпечення рівності всіх людей. Право захисту від дискримінації є одним із основних прав людини, що характеризується міжнародним правом та забезпечується сучасними державами. [2, с. 36].

О. Коршунова пояснювала, що з юридичного погляду усі форми дискримінації є грубим, протиправним порушенням прав людини; у науковому відношенні  дискримінація вважається помилковою, а у моральному – ганебною [3, с. 10]. 

На теперішній час нам відомо, що дискримінація має дві основні форми. Вони мають певні відмінності : одна з них носить правовий (офіційний) характер, а друга склалася в результаті забобонів (неофіційна). Отже, є такі форми дискримінації:

• Правова –  це та форма яка засновується на законодавчому рівні, вона може обмежувати права і свободи жінок, корінних мешканців певних населених пунктів а також інших категорій суспільства.
• Неофіційна форма – в такому випадку головне місце відводиться домінуванню, а саме перевазі більшості над меншістю. Така дискримінація вважається усталеною та вкоріненою серед суспільства.

 Дискримінація може перетворити людину на покірливого і слухняного виконавця, оскільки при дискримінації людина вже не сприймається з урахуванням унікального різноманітності і в той же час цілісності його або її особистості.

Можна сказати, що дискримінація є апаратом позбавлення всіх людей їх фундаментальних і універсально визнаних прав в інтересах вузької групи або груп осіб. [5, с. 19].

Основний принцип рівності всіх людей проголошений і в ст. 1 Загальної декларації прав людини. Однак він не знаходить належного застосування в повсякденному житті суспільства, не кажучи вже про різні аспекти людських відносин.

Недискримінація як правило може ґрунтується лише на двох складових: рівності та поваги гідності. Вона також передбачає цілісність особистості людини, в той час як дискримінація визначає людину тільки по одному з конкретних ознак.

За останні 60 років міжнародні анти дискримінаційні стандарти значно підвищилися. Європейські країни очолюють цей рух, і тепер Європа має найвищі анти дискримінаційні стандарти в усьому світі. Однак питання дискримінації є ще й досі не подоланим так як досі існують помітні прогалини у нашому законодавстві, які повинні були б бути заповненими, адже чинне законодавство має застосовуватися набагато ефективніше ніж застосовується на даний момент. Упередження і нетерпимість в офіційних структурах і суспільстві в цілому необхідно долати, а також необхідною приділяти більше уваги соціальній інтеграції маргінальних груп. [5, с. 24].

Висновки

Таким чином, можемо зробити висновок, що питання рівності людей, є досить актуальним для нашого часу, так як проблема дискримінації людей  на сьогоднішній день ще є досі не подоланою. Ми живемо в ХХІ ст., технологічному, інформаційному, демократичному суспільстві в якому важливу роль посідає питання утисків прав людини. Тому у нашій статті ми хочемо привернути увагу до проблеми питання рівності та дискримінації людей яка проявляється в расовій, релігійній, гендерній, національній, віковій дискримінації, дискримінації дітей та інвалідів. Отже у своїй статті ми розглянули питання рівності всіх людей незалежно від певних чинників (колір шкіри, вік, національність і т. д.) та запропонували вирішення цієї проблеми шляхом застосування недискримінації а саме заборони відмітного ставлення до людей що знаходяться в однаковій ситуації або ж однакового підходу до осіб які перебувають в різних ситуаціях.

Список використаної літератури

1.     Погребняк С.П. Роль принципу недискримінації в загальній концепції рівності / С.П. Погребняк II Вісник Академії правових наук України. - 2007 . - Вип. 3(50). - С. 23-34. 

2.     Запобігання дискримінації в Україні в контексті європейської інтеграції: монографія / Кресіна І.О. (керівник авт. кол.), Вітман К.М., Горбатенко В.П. та ін.. - К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2015.-384с.

3.     Коршунова Е.Н. Дискримінація громадян  в капіталістичних  країнах / Е.Н. Коршунова. - Москва : Юрид. лит., 1973. - 215 с.

4.     Р. В. Пилипчук. Дискримінація // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. І. М. Дзюба [та ін.]; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. – К., 2003 ¬ 2016. С. 10

5.     Захист особистості від дискримінації: хрестоматія. Ред А. К. Соболєва М.: РІО Нова юстиція, 2009. Серія «Дискримінація поза законом» Том 1. С. 24